Про переселенців зі Сходу України існує багато негативних стереотипів. Однак зустріч із волонтерами благодійного фонду допомоги вимушеним переселенцям “Квітка надії” у Чернівцях переконує в протилежному. Люди, чиї домівки опинилися на території воєнних дій, знайшли силу не лише почати спочатку за тисячу кілометрів від дому, а й об’єднатися, щоб допомагати іншим.

Як розказує засновник та директор центру Віктор Гіжевський, фонд “Квітка надії” був створений самими переселенцями як сімейний фонд: “Основний девіз нашої організації: “Шукаємо для себе, допомагаємо іншим”. Ця ідея втілилася в життя півроку тому. За 6 місяців ми виросли в достатньо серйозну організацію: об’єднуємо понад 230 переселенців, 120 з них створили житлово-будівельний кооператив“.

Фонд шукає допомоги для спільноти і за кордоном, оскільки у засобах масової інформації звучить, що багато країн допомагає переселенцям в Україні. Однак, зі слів переселенців, кошти до них  не доходять. “Де вони зникають? Ми не слідчі, нам цим не цікаво займатися. Тому ми прийняли рішення, що будемо йти своїм шляхом, будемо йти до тих людей, які надають допомогу. Існує ряд міжнародних правил на рівні закону, – хто має право одержувати та надавати допомогу”.

Для виходу на міжнародну арену, фонд внесли в єдиний реєстр громадських організацій в Європі. Для цього всю документацію переклали англійською. “Після реєстрації за кордоном, ми переходимо до відкриття свого представництва в одній із європейських країн. Мало хто знає, що деякі держави на законодавчому рівні прийняли документи, які всіляко сприяють роботі українських благодійних фірм і надають гуманітарну допомогу. От у цьому напрямку ми і працюємо, крокуємо доволі складним шляхом, але дорогу подолає той, хто іде”, – дуже оптимістично налаштований Віктор.

Директор “Квітки надії” також показував склад речей, які приносять переселенці: “Ми не жебракуємо, а самі створюємо можливості. Звісно, є кілька сімей, які вважають, що їм всі винні, але це виняток. Виросли діти, то люди принесли речі і залишили. До нас прийшла жінка, якій соромно було попросити у місцевих одяг, але тут вона знайшла все необхідне для себе і дітей”.

За час нашої розмови до приміщення Фонду заходили люди, які співпрацюють з центром. Серед них – викладач англійської мови Ірина Батуріна з Луганська, яка переїхала сюди з сином та Ірина Зінік з Красного Луча, що займається енкаустикою (створення картин розпеченим воском). Вона з усмішкою каже, що заради мистецтва уже спалила праску. Своє місце у Чернівцях знайшов також батько шести дітей, переселенець з Донецька Анатолій Цукілов. Він розповідав, що дуже радіє кожного разу, коли діти ідуть гуляти, бо це означає, що вони потроху адаптовуються, знаходять нових  друзів. “Малий недавно прибіг і сказав, що знає румунську. Ну як знає, не те що б говорить, лише окремі слова може назвати. Тепер і я вже починаю задумуватись над тим, щоб вивчити румунську. Тут багато хто нею розмовляє. Звертаєшся українською, – відповідають українською, російською, – відповідають теж російською”, – ділиться Анатолій.

Віктор Гіжевський, який прослужив півжиття в радянській армії, вразив своїм європейським підходом до відповідальності та державної допомоги: “Ти не можеш вимагати нічого від держави, якщо ти їй нічого не дав. Вся Буковина не має прийти і допомагати нам. Ми стараємося допомагати собі самі і допомагати іншим”.

Ірина Купчинська

текст створений у рамках проекту FutureLab Bukowina

 

Читайте також: