Ми вирішили поставити пересічним чернівчанам одне важливе запитання. «Якби у Вас була можливість: переїхати закордон чи залишитися в Україні, що б Ви обрали?».

Анна, 22 роки, студентка:

Я лишалась би в Україні. Тут я народилась, тут я проживаю тепер своє життя  і якби я поїхала б кудись – це означало б, що я маю створити нове життя, знайти собі житло і т.д. А так у мене тут є родичі, все моє дитинство тут провела, все моє життя. Тому не варіант, щоб я кудись поїхала.

Віталій Борисович, 66 років, пенсіонер:

Дуже складне питання. Ви знаєте, в принципі, хотілося б жити в цій країні. Ви розумієте, я вже в такому віці. І є одне прислів’я, одна пісня польська: «Старих дерев не пересаджують». Старе дерево видерти з корінням і посадити в іншому місці – це дуже важко. І у людини купа інстинктів, в тому числі інстинкт місця. Я дуже полюбляю свою хату, там де Роша, свій сад і т.д. І просто, ви знайте, відчуваю ніби пустив таке глибоке коріння. При чому можу сказати вам по великому секрету, що дівчата мої вже давним давно роз’їхались, розбіглись по Європі. Мають чоловіків іноземців і коли я питаю: «Ну що, давай додому?» вони сміються чи переводять розмову на іншу тему.

Іван, 22 роки, студент:

Лишився би в Україні. Я патріот своєї держави.

Ксенія, 44 роки, підприємець:

Я би виїхала попрацювала там. Подивилась що до чого і приїхала б назад. Зараз такий час, що назавжди виїхати тут таке поняття відносне. Можна і туди, і туди, поїхати, а назавжди напевне ні. Хіба що з такою умовою, щоб вернутись. Я люблю Україну, але за кордон поїхала б подивитись.

Льоня, 55 років, прибиральник:

В Україні лишився б. Я міг би виїхати ще 10 років назад, але тоді не виїхав. Моя жінка поїхала, а я остався тут.

– Ви жалієте?

– Жінку? Жалію.

Не люблю я заграницю, розумієте. Я би не виїхав нікуди заграницю. Тут на Україні все рідне, все знаю. А там шо? Все чуже. І мої всі родичі виїхали. Хто в Швецію. Дві дочки мої в Швеції, жінка в Греції. А я тут в Чернівцях. І буду в Чернівцях. Поки на цвинтар не відправлять.

Людмила, 18 років:

Я вибрала б перше. Тут немає майже перспектив, можна так сказати. Якщо хочеш іти на роботу, то треба давати хабарі або ще щось.

– А якщо в Україні щось зміниться?

– Все одно би поїхала!

Вова, 25 років, бібліотекар:

Я сьогодні зранку прокинувся з думкою, що я хочу жити закордоном. Серйозно. Саме така думка була зранку.

– А чому?

– Тому що українці виграли премію Дарвіна, дякуючи тому, що продають свої голоси і нормально не хочуть розуміти те, що може принести їм майбутнє, а що може просто загнобити. Якщо би щось змінилося в сумлінні людей, то так, я б залишився.

Клавдія Олексіївна, пенсіонерка:

Боронь Боже, я країну свою, Батьківщину свою, ніколи не продавала. І вчила своїх таких самих студентів, щоб не продавали ніколи. Мені аж страшно, що ви задаєте таке питання. Я собі не уявляю, якби мої діти, мої внуки вирішили б виїхати з країни. Як це? Це всерівно, що свою маму кинути, батька свого кинути, вони немічні і хворі, хіба це так можна? Наша країна зараз хвора, не можна її залишати.

Євгеній, 21 рік, студент:

На нинішній час виїхав би. Немає перспективи і роботи. Має змінитись зарплата  і рівень життя.

Сергій Васильович, пенсіонер, 69 років:

Звичайно, виїхав би закордон. Бо тут жити вже неможливо. Я пенсіонер,  мені 69 років і в мене пенсія 1200 гривень (48 євро), хоча я був начальником цеху на Гравітоні і директором училища. Скажіть, можна прожити на таку пенсію? Ну а зараз добавили там 100 гривень, ну по цих цінах мені вистачає такої пенсії на один тиждень. Мої друзі хто де, хто в Америці, хто в Канаді, хто в Ізраїлі, хто в Австралії. Всі. Один  я тут лишився в Чернівцях.

Степан, 19 років, студент:

Я би залишився в Україні. Ну бо я ще вірю в те, що в нашої країни буде краще майбутнє.

Тарас, 37 років:

Виїхав би закордон. Колись хотів поїхати, не поїхав. Тепер шкодую.

Міша, 9 років:

Так, закордон. Бо тут війна. А раптом дійде до нас? 

Катерина Барило, Галина Мамчук, Аліна Калінчук

текст створений у рамках проекту FutureLab Bukowina

 

Читайте також: