«Швидше б закінчилась школа, адже бути студентом круто й весело. А гуртожиток найцікавіше, що може бути», так думає кожен другий школяр. Чи це відповідає дійсності? Як бачать університет першокурсники? Сьогодні ми поспілкуємось із студенткою першого курсу філологічного факультету ЧНУ ім.  Юрія Федьковича спеціальності українська мова та література Юлією Гриненкою.

– Як це – бути студентом?

Реально круто! Це нові враження, знайомства і нове самостійне життя: безсонні ночі, страх перед першою сесією і, звичайно, таракани під холодильником. Нарешті дізналась, що таке модулі й «з чим їх їдять». Скажу чесно – це було загадкою для мене довгий час. І розгадала я її аж після написання першою модульної контрольної. Як то кажуть, «не такий страшний вовк, як його малюють».

– Чому саме філологія і ЧНУ?

– Я давно про це мріяла. Мені подобається читати, спілкуватися з дітьми. Спочатку хотіла бути дизайнером. Ця мрія ще досі захована десь глибоко всередині. Подорослішавши, зрозуміла, що потрібно зробити гідний вибір, щоб в майбутньому отримати з цього результат. Вчитель як професія, дизайнер як хобі. Чому ЧНУ? Мене давно вабило це місто, а особливо  університет. Першою причиною, можливо, є те – що це недалеко від дому та сім’ї. Інша в тому, що це, на мою думку, справді гідний вуз.

– Як батьки поставились до твого рішення?

Вони мене підтримували. Суперечностей щодо того, яку професію обирати і куди вступати, на щастя, не виникало. Спілкуючись з багатьма однолітками, часто стикалась із проблемою, що батьки не розділяють їхніх поглядів і «впихують» дитину туди, куди хочеться їм. Є багато випадків, коли хтось із батьків працює лікарем чи юристом – і, звичайно, дитина повинна іти шляхом батьків, хоче вона того чи ні. В моїй сім’ї немає філологів, тому філологія це мій вибір.

– Чи виправдав університет твої сподівання?

Навіть більше, ніж виправдав. Будучи одинадцятикласницею, коли стояло завдання вирішити свою подальшу долю, я уявляла студентське життя трішки менш об’ємним. Пари насправді є досить цікавими (не всі, звичайно). Відвідуємо різні заходи. Університет організовує безліч творчих конкурсів, концертів, презентацій тощо. Я вважаю, що це дуже важливо для саморозвитку студента.

5552094a33fb4

 – Кажуть, що школа – другий дім. Чи можеш так сказати про своїх  одногрупників? Які у вас стосунки?

 – Впевнена, що не лише школа, але і університет є нашим другим домом.  Пройшло лише два місяці навчання. Ми ще не пізнали один одного  настільки близько, щоб можна щось говорити наперед. Є невелика  кількість людей, з якими я підтримую тісний контакт. Та і група поки що  дружня. Навіть дуже. За розповідями дівчат із старших курсів, це лише  спочатку так. Пізніше всі розділяться на підгрупки. Та сподіваюсь, що з  нами такого не буде. Це дійсно хороші люди, з якими є про що поговорити,  є чим поділитися, кудись піти. Ні, моя 101 не така. Ми будемо найдружнішими з усіх найдружніших!

– Що можеш сказати про викладачів?

Дуже багато хороших педагогів і взагалі чудова атмосфера. Кожен старанно намагається подати матеріал, а головне зрозуміло. На кожній кафедрі працюють справжні професіонали, які з упевненістю знаходять підхід до студентів і справедливо оцінюють наші старання. Домашні завдання є досить цікавими та корисними. За два місяці навчання взяла для себе дуже багато. 

– Чи плануєш працювати за професією?

Звичайно, дуже б хотілося. Але, як складеться доля, побачимо.  Для цього я і прийшла сюди. Не просто отримати диплом, а забезпечити собі перспективне майбутнє.

– Не шкодуєш про свій вибір?

 Університет дуже добре приймає новачків. Нам, наприклад, усі вчителі ще в школі погрожували: «Підете в універ там вам покажуть, де раки зимують!». Нічого подібного! Крім того, коли вступала сюди, звернула увагу на спілкування з приймальною комісією. Дуже приємні люди. Після тієї тяганини та невихованості з якою зіштовхнула в інших вузах, тут все здалось якимось неймовірним. Рекомендую усім!

Іванна Гордійчук, ІІ курс

 

Читайте також: