Звичайний магазинчик на мікрорайоні міста. В безкінечній черзі стоять люди,подекуди вже й забувши,що ж потрібно було купити. Десь ближче до кінця змійки з людей стоїть дідусь. Один за одним натовп зменшувався і старенький повільно наближався до прилавку. Ось нарешті і його черга підійшла. Купити найпотрібніше вклавшись в свої заощадження він вмів. Здається все придбав. Ні – забув цукор. Продавчиня з неприхованим поспіхом набрала з мішка в пакетик білого солоду. Зважила,передала пенсіонеру. Хоча в приміщенні й було багато людей,проте ніхто не помітив чия хиба призвела до того,що цукор за секунду розсипався по підлозі. Почалась суперечка. Здавалося що й не припинилась би,але жінка з середини черги була миротворцем,так потрібним у цій ситуації. Впевнено,рішуче вона запитала в продавчині скільки цукру розсипалось,а після відповіді попросила набрати таку ж кількість,зобов’язавшись заплатити. Ніхто не знав що сказати,бо звикли бути самі за себе. Так і мовчали. Дідусь,ледь стримуючи сльози,подякував,поспілкувався ще хвилину з жінкою і пішов.

Читати далі…