Вт. Лис 24th, 2020

Закладаємось, тобі доводиться писати, навіть коли ти не автор «Студвею» і не журналіст узагалі. Якщо ти проводиш заняття з йоги чи майстер-класи з теслярства, то пишеш описи для фейсбук-подій. Якщо запускаєш стартап, розписуєш в інстаграмі, який він унікальний. Просуваєш свій суспільно корисний івент – кидаєш анонси комунікаційникам відповідних порталів. І ніби всю правдоньку пишеш, та чомусь підступні редактори і комунікаційники ціляться переробити, а капризні читачі якось кволо лайкають…

Що в тексті заважає їх вразити й надихнути твоєю справою і як дати цьому раду?

1. Не будь вікіпедією

Чомусь більше половини текстів про будь-що починається старанним розшифруванням цього будь-чого. Підозрюю, нас так оптом навчили в школі, бо всі твори моїх однокласників починалися з однієї формули: «Щастя… Що ж таке щастя? Енциклопедія каже…».

Формула зручно застосовується до всього. З тексту про равликів у перших рядках я отримую люб’язне пояснення, що це «молюски з класу черевоногих». Що там, мені траплявся заклик полагодити гойдалку у дворі, який починався із зазначення, що цей предмет є важливим елементом дозвілля дитини. Не треба так! Я в курсі, чесно. А якщо ні, ця інформація дістанеться мені з першого ж посилання.

2. Не починай від царя Гороха

Мене кличуть на заняття з бісероплетіння – і розказують, що це мистецтво виникло в Давньому Єгипті. І що? Як саме цей факт мотивує мене кидати справи і бігти на заняття?

Історичні екскурси можуть бути страшенно цікавими, але свіже, оригінальне дослідження – це окремий жанр. Якщо це всього-на-всього пост, який має нести утилітарну і приваблювальну користь, історіографія в ньому зайва. Приваб мене перспективою творчості, терапії і вирішення проблеми подарунку в одному флаконі – і я прибіжу!

3. Не конкуруй з капітаном Очевидність

«У цій цікавій і корисній статті ми детально розповімо тобі про таку проблему, з якою, напевно, стикався кожен, але вирішили далеко не всі. Ми розглянемо всі аспекти такого сумновідомого явища, як вигорання…».

Увесь цей потік (який, коли захотіти, можна розширити ще втричі!) передається рівно трьома словами. «Поговоримо про вигорання».

«Усім відомо, що…», «ні для кого не секрет, що…» – такі звороти не лише баласт, а й маніпуляція. Якщо я скажу: «Не секрет, що Земля пласка» – чи буде це підтвердженням факту?

4. Слідкуй за думкою

Кожна частина матеріалу має узгоджуватися з основною метою та ідеєю. Інколи хочеться дати читачеві максимум корисного знання, що міститься в голові, а виходить вінегрет: починаємо про освіту, продовжуємо політикою і закінчуємо довкіллям. Тут допомагає план тексту (так, тепер я Кеп, але підніміть руку всі, хто справді його робить!).

Часто-густо навіть одне речення починається «бузиною», а закінчується «дядьком». Те, про що кажемо в другій половині фрази, не випливає з першої. Це може бути непоганим зразком літератури потоку свідомості. Та вона, здається, вийшла з моди.

5. Фактчекай, лінкчекай, права не віддавай!

До речі, про розвиток і підтвердження думки автора / тез статті. Усі твердження, що потребують перевірки, мають перевірятись. Особливо це стосується статистики і будь-яких чисел. Інколи вони можуть бути правильними, але застарілими.

Світ зашвидкий, та коли тебе переконують неврологічними дослідженнями сторічної витримки чи спрямовують на «error 404», чомусь стає прикро.

6. Накручено? Спрости!

Ми іноді наслідуємо барокових авторів, творячи на їхню честь складнопідрядні речення, крізь які неможливо продертися. У хвості фрази ще продовжується розпочата думка, але читачеві вона давно випірнула з вуха. Простий спосіб допомогти йому / їй розжувати цей шмат – порізати на менші шматочки.

Роман на тисячу сторінок з одного речення вже написала письменниця Люсі Еллманн. Такі подвиги мають лишатися поодинокими. Більше двох рядків – це вже занадто. На фразу має вистачити одного ковтка повітря.

7. Пиши, як говорять

Я дуже зраділа, коли дізналася, що Нечуй-Левицький казав: «Писати треба, як люди говорять». Правда, виявилося, що він мав на увазі правопис. Але я б згадувала цей принцип щоразу, коли йдеться про стиль.

У стиль медіа, в тому числі молодіжних, чомусь невпинно лізе стиль інструкцій, приписів, брошур, звітів. Коли я таке бачу, мені воно відразу малюється на такому сірому папері. Чому центеніал у кросівках «Нью беленс» і з татуйованням єдинорога повинен писати в стилі газети «Комсомолець Козятинщини»?

Для нашого виправдання: він справді фізично лізе звідусіль. Ідеш, а на під’їзді написано: «Просьба закрыть краны во избежание затопления ниже находящихся квартир». Тобто, якби нам написали: «Закройте, пожалуйста, краны, чтобы не затопить соседей снизу», ми б їх не зрозуміли. У трамваї лунає: «Тримайтесь за поручні, щоб запобігти падінню». Ніби релігія не дозволяє сказати «не впасти».

Давайте придивимося, які саме елементи роблять із мови, якою люди говорять, мову, якою брошури віщають.

Від reporter